Евакуація. Повертаємося розбитими дорогами Сіверщини. Їдемо повільніше звичайного, бо з нами 94-річна Зінаїда
Евакуація. Повертаємося розбитими дорогами Сіверщини. Їдемо повільніше звичайного, бо з нами 94-річна Зінаїда, і кожна яма відгукується їй болем у тілі. Попри поважний вік та драматичність ситуації, жінка, яка щойно покинула свій дім, посміхається та сама заводить розмову. Я навмисне оминаю тему війни, розпитуючи про родину та життєвий шлях пані Зінаїди “до”, але безуспішно. Народжена у 1928 році, жінка сама звертає до цієї теми. Вона пригадує, як радянські солдати змушували місцевих рити окопи, як вона випасала худобу біля тих окопів, і як одного разу одна із корів була поранена.
Не можу не зазначити гарну українську, якою спілкується Зінаїда. Я ніби щоразу дивуюся, що на Донеччині може звучати українська мова. З одного боку, я є жертвою навязаного росією стереотипу, з іншого – я сама його підсилюю.
Зінаїда обрала українську
Мама Зінаїди була росіянкою, яка переїхала до України після заміжжя. Батько Зінаїди родом з Київщини та розмовляв українською. “Мамо, чому ви не балакаєте нашою мовою?” – цікавилася у дитинстві Зінаїда. Я слухаю її історію та відчуваю дедалі більше симпатії до цієї жінки. Вона свідомо обрала українську мову та українську самоідентичність не завдяки, а попри сімейні та суспільні обставини.
Час від часу посмішка сходить з обличчя Зінаїди, і вона згадує втрачену родину: маму, яка рано померла, батька, який вдруге одружився та створив нову сім’ю, чоловіка, який пішов із життя ще 30 років назад та сина, який помер занадто молодим.
“За мною доглядатимуть добрі люди?” – питає Зінаїда про притулок, де вона відтепер буде жити. “Так, звісно добрі”, – впевнено відповідаю я. Хоча звідки мені знати? Моя частина роботи – безпечно вивезти жінку подалі від зони бойових дій – зроблена. Її подальша доля знаходиться у руках людей, яких ні я, ні вона раніше не зустрічали. Мені залишається сподіватися, що решту свого життя Зінаїда проведе у спокої, оточена любовʼю та турботою, на які вона заслуговує.
У нас достатньо причин ненавидіти росіян, цей список безмежний. Але страждання наших бабусь і дідусів, їх втрачений спокій замість спокійної старості займають у цьому списку особливе місце.
